У нгеї очі сині, сині,
немов волошки в житі,
жила одна в своїй родині
неначе в полі квіти.
А я в сімї багатодітній
будяк мов при дорозі,
де зустрічав вогні досвітні
у роздіумах й тривозі.
Ніхто не скуб і не штовхав
я й сам це вмів робити,
в радгоспі вишні й груші крав
що б легше було жити.
Знав, де у полі кавуни
великі жовті дині,
в життті на краще змін чекав
і вмів когось любити.
І я її одну любив
через оті волошки,
а згодом в полі загубив
і ту вузеньку стежку.