***
Либонь ти правду написав про осінь,
Така пора, такий сезон, такий прогноз,
А чуєш, - вітер, він про те ж голосить,
Так зимно, сумно, димно, й щему передоз.
Бо так ятрять твої жалі й печалі,
Ув одинокості лещатах день за днем,
Коли дивлюсь в провалля, - як то далі?
Пізнати б, - що там є, чи пекло чи едем.
Наріжний камінь, спотикання камінь…
І де вони, хто вже таке колись минув?
Знаття б, що буде, чи не буде з нами,
Знаття б, хто на таке наважився, утнув?
Ковтнемо ранок, захлинувшись ніччю,
Відсьорбнем вкотре день із присмаком туги,
Холодне сонце нас не покалічить,
І все наверне знову на своя круги.
Там я з тобою, - нікуди ж вертати,
Коли замулять листопад дощі скісні,
Дні чорно білі… а були ж картаті,
Дозволь мені побути поряд хоч у сні.