Мой перевод:
Людмила Юферова. Как холодно в селе
В природе ль сбой: ни осень, ни зима,
Та ль не дойдет дорогами разбитыми?
Почти все краски степь уж раздала.
Нахмурившись, ветра гудят сердитые.
Короче дни становятся – что тень,
Снуют по селам, серы, как отшельники.
Тоску наводит, как могилы сень,
Ив шепот. Долгий дождь, они - подельники.
К колодцу все тропинки развезло,
Растоптанные рваными калошами.
Тут грусть едка, как дым, черна, как зло.
Тут люди перестали быть хорошими:
По сто проблем зажали в кулаках
И зАжили степными волколаками.
Тут, в опустевших селах бродит страх,
Недобрыми запугивая знаками.
Вздыхают дымоходы кое-где.
Сор ветер носит из ярка глубокого.
Как в эту пору холодно в селе,
От света и политики далекого!
Оригинал:
Людмила Юферова. Як холодно в селi
http://stihi.ru/2020/01/19/621
Спіткнулася природа не на жарт –
Чи то зима, чи роздоріжжя осені.
В цю пору у степу замало фарб,
Гудуть вітри сердиті, набурмосені.
І дні стають короткі, наче тінь,
Снують по селах сірі, як відлюдники.
Як тоскно від вербових шепотінь –
Вони жури людської вперті збудники.
Розгасли до криниці стежечки,
Розтоптані дірявими калошами.
Тут ходить сум на відстані руки,
Тут люди перестали буть хорошими.
По сто проблем затисли в кулаках
І стали степовими вовкулаками,
В напівпорожніх селах бродить страх,
Недобрими залякуючи знаками.
Лиш де-не-де зітхають димарі,
І ріжуть очі у ярочку смітники.
Як холодно в селі о цій порі,
Далекому від світу й від політики.