Древній рід патріархальний -
Ще з часів глухих, печерених,
Із сумлінням добирав
Кавалерів й наречених.
Щоб продовжувачі роду,
Були в праві називатись
Древнім прізвищем, й породу
Не звели у ранг приматів.
Женихалися по черзі -
З принцами і королями,
І дочок своїх учених
Відправляли з дикунами.
А дочкам - аби вхопитись -
За одну із царських вотчин,
Шия привчена крутити -
Головою, як захоче.
Тож крутили - чоловіком,
І короною в руках,
І вели свою політику -
Спадкоємців в пелюшках.
Але згодом кавалери -
Перевелись і наступні,
Наче в мандрах Гуліверах
Змешились до ліліпутів.
Дівок стали видавати,
За славетну, але знать,
Тільки б хто із них посватав,
Щоб дівкам не пропадать.
Потім сватались торговці,
Не скупившись на карати,
Вони хоч і полукровки,
Та тяглись в аристократи.
Потім йшли - інтелігенти,
З університетських лав,
З них виходили - поети,
Що ловили глюки й гав.
Ну, а потім - понеслося,
Йшли безславні й безіменні,
Череда дурненьких лосів,
Що рівнялись на оленя.
Та дівкам - аби заміжжя,
Щоб надійний чоловік,
Щоб не було надто пізно,
І не звівсь прадавній рід.