Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "ГОРИСЛАВА-РОГНІДА":
Горислава-Рогнеда
О Боже мой, как он тебя покинул,
княгиню, постаревшую от слёз!
Зачем, зачем привёз тебя он в Киев,
из пепелища Полоцка привёз?!
Там пламя битвы жизнь перечеркнуло,
кукушка там лишь разве что живёт.
А он хотел, чтоб ты его разула,
да чтобы руки не были как лёд.
Богиня страшная есть где-то — Мойра.
Людская жизнь - как вскрик среди болот...
Уж лучше б он пустил тебя по морю,
с родными положив на смертный плот.
На берег люди вышли бы под вечер,
и молча наблюдали бы они:
князь полоцкий плывёт куда-то в вечность,
а с ним Рогнеда и его сыны.
А ты жива. И это ль не мученье —
тебя целует тот, кто их убил.
О найстрашнейшее из унижений!
О удивительнейшее из див!
В его объятьях ты была счастливой.
Ты уж смирилась, ты ему жена.
Смеёшься, но воспоминанья живы.
Уже любима, только не одна.
Немало тех, кто слёз горючих реки
льёт по нему, и ты ещё прольёшь:
коль князь разлюбит — то уже навеки,
его любви слезами не вернёшь.
Как тяжелы одежды золотые!
Путь в монастырь лежит тебе, княжна.
Приедет Анна, та, из Византии,
взойдет на берег царственно она
порфирородной византийской павой,
одетой в драгоценные шелка.
Рогнеда... Ох, Рогнеда-Горислава…
Зачем же полюбила ты врага?!
Эмма Иванова.
09.01.2022г.
================================
Оригінал:
ГОРИСЛАВА-РОГНІДА
Ліна Костенко
Ой Боже ж мій, як він же тебе кинув,
княгинечку, постарілу від сліз,
навіщо ж він привіз тебе у Київ,
із Полоцька, із попелу привіз?!
Вже там жива хіба лише зозуля,
нема кому вже й накувати літ.
А він хотів, щоб ти його роззула,
та ще й щоб руки не були як лід.
Десь, кажуть, є страшна богиня — Мойра.
Життя людське — як зойк на болотах.
Вже б краще б він пустив тебе до моря
на тих повільних смертницьких плотах.
На берег вийшли б люди тогобічні,
і мовчки-мовчки бачили б вони,
що це пливе князь полоцький у вічність,
а з ним Рогніда і його сини.
А ти жива. І жах тебе прониже:
тебе цілує той, хто їх убив.
О найстрашніше із усіх принижень!
О найдивніше з найдивніших див!
В його обіймах ти була й щаслива.
Ти вже й змирилась, — ти йому жона.
Ти вже й смієшся, тільки пам’ять сива.
Ти вже й кохана, тільки не одна.
У нього сто таких на Берестові,
і кожна з них заходиться плачем, —
бо князь розлюбить, то уже любові
ні слізьми не повернеш, ні мечем.
Важкі, як осінь, шати золотії.
В черниці підеш, полоцька княжна.
Приїде Анна, та, із Візантії,
на берег зійде царствена жона.
Порфирородна візантійська ґава,
в душі якої можна заблудить.
Княгинечка, Рогніда, Горислава…
Ото не треба ворога любить!
---------------------------------- Ліна Костенко