Як кролики - розмножилося людство,
І розповзлися по земельним норам,
Не зупинили війни й самогубства,
Ні заборони, що тримають в шорах.
Виконують по кілька планів поспіль,
І заселили всі місця на мапі,
Навіть кролі - заглядуються скоса
На те, як розплодився Хомо Сапіенс.
Із кожним поколінням - стає ясно,
Що люди переможуть в кайнозої.
Й нарешті доберуться аж до Марсу,
Щоб залишити слід сперматозоїдів.
Адже людина вірить в перемогу,
Й можливості навіть в лихі морози,
Не упускати шансу - і в берлогу -
Ховатися по парочках по змозі.
І кожен рік - виходити з приплодом,
Руденьких, білих, чорних дитинчат,
Продовжувачів сильної породи,
З потенціалом, як в сексі-кролят.
Он скільки їх у хаті і у полі,
Стараються для дому та родини,
Батьки не скажуть, що для них доволі,
По парі рук із кожною дитиною.
Чим більше рук - тим більші урожаї,
Тим більше можна обробить городу.
Хіба на серці є хоч трохи жалю,
Коли задача - в розмаїтті роду.
Одна гіллячка - пустить ще пятнадцять,
І розростеться дерево з насіння.
Із кроною - де можна заховати
Не тільки місто, а й усю країну.
І тільки потім думать про ракети,
Про подорожі із міських панельок,
На Марс, чи іншу неживу планету,
Щоб заселити - наче рідну землю.
Щоб й там - на подив інших організмів,
Без кисню, без води і без життя,
Змогти родити рано або пізно -
Іншопланетне сонячне дитя.