В батька було по подружці -
Чи не в кожному селі.
Він шептав "люблю" на вушко,
Навіть гримзі та змії.
Тож дівчата - красувались,
Цвіли й пахли, наче квіти,
Й перед парубком змагались,
Щоб по черзі залетіти.
Ну, а син - суцільний сором,
Попелище від Помпеї,
Чи дурненький, а чи хворий,
Чи родивсь латентним геєм.
В батька була одна жінка,
І гарем красунь-коханок,
Кожна з них - неначе квітка
Розпускалася під ранок.
Хан зривав - і довго нюхав,
Потім квітку викидав,
Й своїм вчинком легкодухим
Хизувавсь, як Дон Жуан.
Ну, а син - суцільний сором,
Попелище від Помпеї,
Чи дурненький, а чи хворий,
Чи родивсь латентним геєм.
В батька - що не день кохання,
Навіть ніколи спинитись,
Й в сімдесят жінки злітались,
Як на вогник смолоскипа.
Міг і може - й слава Богу,
Хоч орхіт та аденома,
Бо хто буде ставить роги -
Мужикам у їхнім домі.
Ну, а син - суцільний сором,
Попелище від Помпеї,
Чи дурненький, а чи хворий,
Чи родивсь латентним геєм.
Батько був - суцільна гордість,
Й на його похоронах -
Було душно від народу,
Що по-справжньому ридав.
Біля гробу від коханок,
Не було де впасти голці,
Вони всі з чоловіками
Ревли в відчаї і шоці.
А чому ж не видно сина -
Як із яблуньки приплоду,
А тому - що батько кинув
Його зразу ж після родів.