На камяній горі вознісся замок,
Що врізався у небо гострим шпилем,
Він був як стели камяний уламок -
Надгробком на покинутій могилі.
До замку вели туристичні тропи,
Закручуючись вгору серпантином,
Ішли туристів грошові потоки -
Як у часи святого Августина.
Гомін людей - та їхнє метушіння,
Не турбували стін камінну кладку,
Замок стояв і під своїм склепінням
Ховав монахів й світло від лампадки.
Лиш деяким загубленим туристам,
Вдавалося проникнуть в таємницю,
Але вони у стінах його зникли -
Безслідно, як вода в сухій криниці.
З легким смішком заглиблювались в погріб,
Куди ніхто з туристів не ступав,
Вони спускались, щоб підтвердить здогад -
Що вглиб гори прорубаний підвал.
І опинившись в стінах лабіринту -
Знаходили там безліч камер-келій,
Де чулись стогони і крик несамовитий,
Якими задихалось підземелля.
Стогнали люди, впіймані на цепа,
В їхніх очах горіли страх та безум,
Тіла від нескінченної аскези -
Перетворились на живі скелети.
Туристи, було, рвалися на вихід,
Побачивши жахіття катування,
Але отримавши важкий удар під диха -
Лишалися назавжди в одній з камер.
Кричи чи не кричи - ніхто не чує,
Ні друзі, ані випадкові свідки.
Ніхто не прийде і не порятує,
Звільнивши полоненого із клітки.
Привязані на цеп в камінній пастці,
Повільно ждучи смерті, як собаки,
Вони втрачали розум, та із часом -
Ставали, наче звірі в зоопарку.
Їх чули лиш кісти колишніх вязнів,
Що зсохлися в куточку у пилюці.
І черепи, до котрих притулялись,
Іще живі, та вже бездушні трупи.