Слова любові ллються, наче пісня,
Їх не спинити - прикрутивши кран,
Вони летять на крилах легковісно,
З дверей, автівок і віконних рам.
Вони минають, швидко й непомітно,
Неначе не літали й не звучали.
Із памяті стираючись безслідно,
Як міліони звичних і звичайних.
Слова любові - наче теплий вітер,
Торкають своїм диханням чола,
Їх важко - навзаємно не любити,
Довірившись їх значенню сповна.
В них важко не влюбитися миттєво,
Й миттєво розлюбити - без причин,
Вони леткі, грайливі, несуттєві,
Зникають, залишаючи ні з чим.
Слова любові - як жадана казка,
В яку так легко віриться самотнім,
В них криється і затишок, і ласка,
І ліжко, де ховається дрімота.
Їх важко - навзаєм не обійняти,
Не пригорнутись тілом уночі,
Але вони, неначе котенята -
Тікають за клубочком, граючись.
Слова любові - легко промовляти -
Не вникнувши у смисл, мимоходом,
Навіть коли не в силі відчувати -
В запевненні простого слова годі.
Слова любові - де вони поділись?
Їх лекість зникла - вгрузли у думках,
Коли насправді почуття зявились,
З розумника зробивши віслюка.
Слова любові - важко добирати,
У плутанині з іншими словами,
Коли у горлі ком - простіш мовчати,
Аніж давитись, звуками-кістками.
Слова любові - мабуть, будуть зайві,
Коли через кохання - важко дихать,
Нахай їх зява буде, наче сяйво,
Що загориться, й в мерехтінні зникне.