(Відповідь на коментар Марії Стримбіцької до вірша "СМІХ І СЛЬОЗИ")
А я всміхаюся крізь сльози
Й ніщо не можу з цим зробить,
В душі риплять ще й верболози,
А думка крутиться й летить.
Сльозини падають, як роси,
Стікають, наче потічки,
Від них мокріють навіть коси,
Вечірні гасяться свічки.
У кожній з них є таємниця,
Яку не в силі розгадать,
Але душа, немов світлиця,
Та і її треба втішать.
Лунає сміх і ллються сльози,
Все дивно так… Але ж чому?
Чи десь взялися горевози
Й співають пісню ту саму?
У сміх сльозини заквітчались,
А сміх сльозинами вмивавсь,
Мов на побачення зібрались,
І сміх ретельно готувавсь.
І сміх, і сльози – дивно й мило,
Осяйно-мокрий цей дует.
Сльозами сміх з душі не змило,
Й разом виходять на паркет.
20.12.2021 р.