Лина Костенко. Сувид*
Мой перевод:
По трассе проезжаем мы село
с названьем древним, праславянским – Сувид.
Природа необычно здесь рисует:
В синь – тучи, небу бронзою – чело.
И хоть Стрибог на поезд пересел,
и крыши отряхнулись от соломы, -
здесь, за щитом из вековых лесов,
моих жар-птиц в цвет неба космодромы.
Здесь я колодезную воду пью.
Здесь грусть свою, сомненья забываю.
Среди красавиц сосен, в их краю,
я в прятки с земляникою играю.
Везде здесь Сувид. Ходит по росе.
Вчера вот взял прикинулся сосною.
То он берет поИт коней в Десне,
А то, как гром, грохочет за Десною.
А кто он - Сувид? Может, бог лесов,
ушел который в дебри, в буреломы?
Он, может, слышит эха голосов
и угадать хотел бы тоже, кто мы?
Вам, яворы, спасибо, вам, дворы,
что разглядеть его лицо вы дали –
в тиши воды, и в бороздах коры,
и в облаке - как профиль и как камень.
Лось вздрогнул. И хохочет браконьер:
- Какой там Сувид? Вы – ну прям как дети.
Он миф. Он мох. Вон тех озер он тень.
Его уж нет нигде на белом свете.
Нет есть! Иначе кто на небесах
на дождь вниз месяц повернет рогами?
Кто за тобою вслед пройдет в лесах,
затопчет искры от огня ногами?
Не может быть, чтобы его – нигде.
Все суета тогда – душа тоскует.
И «Сувид!.. – я кричу ему. - …Вы где?»
«Вы где?.. Вы где?..» – в ответ кричит мне Сувид.
Оригинал:
Лiна Костенко.Сувид
Ми завжди проїжджаєм це село.
Ім'я у нього праслов'янське — Сувид.
Тут навіть хмари особливо сунуть —
сутемна синь на бронзове чоло.
І хоч Стрибог на поїзд пересів,
і вже дахи струсились од соломи, —
тут, за щитом смарагдових лісів,
моїх жар-птиць блакитні космодроми.
Я забуваю сумніви і сум.
Я воду п'ю у Сувиді з криниці.
В країні сосен, сувидських красунь,
зі мною грають в піжмурки суниці.
Тут Сувид скрізь. Він ходить по росі.
Учора він прикинувся сосною.
То коней напуває у Десні,
а то як грім гуркоче за Десною.
І хто він — Сувид?
Може, бог лісів,
що десь пішов у нетрі й буреломи?
Він, може, чує луни голосів
і хоче теж вгадати собі, хто ми?
Спасибі вам, двори і явори,
що ви лице дали його розгледіть —
у тиші вод, у борознах кори,
у хмарі, що як профіль і як лебідь.
Здригнувся лось. Регоче браконьєр.
— Який там Сувид? — каже. — Все нормально.
Він міф. Він мох. Він сутінь цих озер.
Його ніде на світі вже немає.
Неправда, є! Бо хто у небесах
на дощ поверне місяця рогами?
Хто після тебе пройде по лісах,
вогонь притопче босими ногами?
Не може бути, щоб його — ніде.
Без нього людям суєтно і сумно.
І я гукаю: — Су-ви-де!..
— ...ви де?
— Ви де?.. Ви де?.. — відгукується Сувид.
* о Сувиде (Световиде)
http://loveread.ec/read_book.php?id=74714&p=4
http://loveread.ec/read_book.php?id=74714&p=3
https : / / xn----8sbfgf1bdjhf5a1j . xn--p1ai/3501-svetovid-slavyanskiy-bog . html