Ми часто плачемо крізь сміх,
І сміємося ми крізь сльози,
Бо щось покликало на гріх,
А десь в душі вирують грози.
І сміх, і сльози в унісон,
Душа і плаче і сміється,
Здається іноді - це сон,
Але це - дійсність, це не сниться.
Душа ніколи не мовчить -
Сміється, плаче і голосить,
У ній струна завжди звучить,
Та щось їй сльози й сміх приносить.
І сміх, і сльози... наче бриз...
Від чого й де вони беруться?
А може це душі каприз?
І струн яких вони торкнуться?
Незвичний й дивний цей дует,
То в унісон звучать, то соло,
Ще й розгортається сюжет...
А часом - замкненеє коло.
Ми часто плачемо крізь сміх,
І в сміх ми сльози виливаєм,
Їх розлучить ніхто не зміг,
Та й таємниці їх не знаєм.
17.12.2021 р.