(Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша "ОСТАННІЙ ПОДИХ")
Останній подих був важким –
Прощатись з нами не хотіла,
Та поцілунок був палким.
Зробити це вона зуміла.
Їй довелось піти від нас
Й закрити браму за собою,
Бо збіг її правління час,
Змінила варту із сестрою.
І свій золочений вінець
Не мала кому передати,
Його торкнувся промінець.
Взялася осінь з ним ридати.
Але нічого не змінить,
Бо вже зима є на порозі.
Її прихід не відмінить,
Цього зробить ніхто не в змозі.
Пішла вона кудись у даль,
Тепер вернутися не зможе,
І опустила знов вуаль,
Бо сперечатися – негоже.
Той подих осені звучить,
Звучить і досі у повітрі.
Була прощальною та мить,
Ті звуки неслися на вітрі.
Ми їй зарадить не змогли
І не змогли спинити зиму,
Про неї згадку зберегли
В світлинах з золота-килиму.
Останній подих мусів буть,
Без нього їй не обійтися.
Й його не зможемо забуть…
Прийшлося з осінню проститься.
04.12.2021 р.