Сегодня последний день осени...
Как много их уже позади, этих последних дней осени!
А сколько - впереди?
В этот день хочу опубликовать стихи юности об осенних переживаниях.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Зіронька ясна не сяє на небі,
Важкії хмари її затягли -
Плачем озвалась десь зграя пташина,
Листя додолу килимом лягли.
Десь у світанку, у травах росистих,
Жартуючи з променем сонця рясним,
Щастя забула, долю згубивши,
І випали сльози тим ливнем рясним.
Смуток на серці лежить, як каміння,
Дивиться в очі люто зима,
Тяжко із зоряним літом прощатися,
Краще піду разом з ним я сама.
І ось я пішла, заблукала в туманах...
Вітра нема, але хтось шепотить:
"Вкрадена доля, вкрадене щастя,
Вкрадене, вкрадене...і життя улетить".
Хто се шепоче? Хто се? Озвіться!
Може вода? Ні, застигла вона.
Листя. Опалеє листя шепоче,
Воно помирає, життя в них нема.
Смуток та сум моє серце здавили,-
Невже таке листя опале і я?
Раптом почула я спів журавлиний
"Прощай до весни, рідна земле моя!"
Ні, я - не листя! Навіщо ж тумани?
Остануся краще в чеканні весни,
Нема два крила, щоб у вирій летіти, -
Сховаю тепло я від криги зими.
Я вірю, я знаю, - прийде синьоока
Під радісний спів журавлів,
І знову зас'яє та зіронька ясна,
Розійдуться хмари під юності спів.
Лариса Семенова Сидоренко