Голодний тридцять другий рік,
А далі – тридцять третій напослідок.
І досі ми не знаєм жертвам лік…
Господь зоставсь один-єдиний свідок.
Страшні роки… Чому ж вони були?
Чому це сталось саме в Україні?
І відсіч тому лиху не дали,
З людей лишались лиш ходячі тіні.
Знесилена вмирала тая тінь
У полі, в хаті, в лісі, на дорозі...
Мільйони відбулось таких падінь,
Та вижити вони були не в змозі.
Від голоду всі пухли вочевидь,
Зарадити собі не мали змоги,
Розпука, біль… Душа за це болить…
Підкошувались в кожного з них ноги.
Чому нам довелося це зазнать?
За що таке з вкраїнцями чинили?
Всіх не могли убить чи розпинать,
Тому нещасних голодом морили.
За що таке знущання над людьми?
За що вмирали навіть немолята?
Голодна смерть обняла всіх крильми…
Убивця помагав їй той проклятий.
Не маєм права ми про це забуть!
Обов’язок – це завжди пам’ятати.
Місця смертей і стогнуть, і ревуть –
Про це всі покоління мають знати.
27.11.2021 р.