Пройшли роки, та цього не забути,
Голодна смерть косила всіх підряд,
Та важко і сьогодні це збагнути,
Що був страшний голодний тілопад.
Хотіли їсти – хліб їм тільки снився,
Та й висівки не в кожного були,
І кожен з них до Господа молився,
Щоб висівків хоч жменьку їм дали.
Кропиву їли, навіть і полову,
Бо жить хотілось кожному із них,
Не дай Господь, щоб повторилось знову!
Вкраїна знала вдосталь бід і лих.
Голодомор…Страшні роки тридцяті,
І нищення вкраїнців вочевидь,
Знущались над людьми убивці кляті…
Чи покарав Господь убивців-гнид?
Ті жертви не хотіли помирати,
Хотіли вижить – голод їх убив,
Із поля колос не дали підняти.
Якби не так, то кожен з них би жив.
Вмирали люди, падали, як снопи,
Голодна смерть в обійми їх брала,
Із тіл встелялись на землиці тропи,
Лиха ця смерть мільйони забрала.
Голодна смерть… Яке страшнеє лихо,
Яке жахіття довелось зазнать…
Був плач дітей, а далі – тихо-тихо…
Судилося від голоду вмирать.
Страхіття те, щоб знов не повторилось,
Всевишній щоб від цього нас вберіг,
Щоб смерть голодна в очі не дивилась,
Щоб чорний день тоді кінця добіг.
27.11.2021 р.