Дівчина з блакитною трояндою
Пропливала привидом над сходами.
Пропливала… А насправді – падала…
Десь далеко кришталеві краплі
Скляно дзюркотіли по підлозі,
Ніби сльози крижаної кралі…
Всі, хто щойно марили пригодами,
Милувались дивною трояндою –
В розпачі заклякли перед сходами.
Навіть пальцем рушити не в змозі…
Лиш поет, ледь стримуючи струм
Жаху, болю, гніву та відчаю,
Підхопив ту, що троянду з рук,
Що вже слабли, все ж не випускала…
…Лише слабко посміхнутись в змозі,
Ледве сліз приборкуючи краплі,
Дівчина лежала на підлозі.
Слухала в останнє голос милий.
А поет співав, надію кликав,
Щоб летіла на блакитних крилах,
Не дозволила щоб статись лиху…
04.08.02