(ВІдповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша "ШЛЯХИ ТРИВОГИ Й МІРКУВАННЯ")
Дорога в кожного своя,
І нею змушені ходити,
Її не змиє течія,
У неї власні колорити.
У кожного своя хода,
Й самі ми швидкість задаємо,
Життя на хвилях нас гойда,
І всі штрихи ми додаємо.
Дорога в когось, мов квітник,
У інших – терня скрізь колюче,
Та кожен до своєї звик,
Хоч кроки робляться болючі.
Суцільні в когось бур’яни,
У когось - вкрита оксамитом,
Та ми не знаєм глибини,
Куди проходимо транзитом.
Господь нам руку подає,
Але не всі це розуміють,
До всього сили додає,
Та гнівом душі десь рясніють.
Бува й багато нарікань,
Не всі ходу аналізують,
Нема у всьому міркувань,
Та ще й над іншими глузують.
То ж треба вчитись цінувать
Усе, що нам в житті дається,
Тверду дорогу прокладать,
Й на ній ніколи не згубиться.
Дорогами усі йдемо,
На них визбируєм каміння,
Що хочем, те і садимо,
А десь обрубуєм коріння.
Дорога в кожного своя,
І тільки нею ми ідемо,
Вона така, немов шлея,
І весь тягар на ній несемо.
Тому із неї не зійти:
На ній – і радість, і терпіння,
Та треба гідно всю пройти
І чистим залишить сумління.
18.11.2021 р.
*ШЛЕЯ - Частина упряжі — широка смуга, сплетена з мотузків або вирізана з ременю і прив'язана до посторонків, у яку запрягають коней.