Коли Сонце в зеніті таке низеньке
Жовтим чахликом світить на наш карниз
Я дивуюся вкотре,яка ж гарненька наша Ненька,
що котиться стрімко вниз.
Як та чіча в намисто вбрана, повновида, рум'яна фест
на ґринджолах заквітчаних заїжає в зиму
на озимі поля, на замерзлі ріки,
на чергові граблі, на черговий квест.
І вже віри немає, але є надія
і любов незгасима така золота.
Віє вітер, чомусь, південний,
а на сході солені стовпи-хрести.