Анатолій Крим "Лист Богу"
Чи є у мене якась улюблена тема в літературі?.. Не задумувалася... Колись, можна сказати, читала, що під руку попаде і дочитувала до кінця все(!), правда, іноді по діагоналі)), а тепер, здебільшого, знаходжу твір цілеспрямовано... Наприклад, віднедавна серед моїх віртуальних друзів з'явився відомий письменник Анатолій Крим (заслужений діяч мистецтв України, письменник, драматург), чим я дуже пишаюся, і мені миттєво захотілося перечитати його "Лист Богу". Не скажу, що тема "маленької людини" для мене улюблена, але вона... особлива. Найбільш цінним для мене в образах "знедолених" є те, коли автор не просто змальовує чиюсь безпросвітну бідність, всі складнощі морального, а іноді й фізичного стану того, хто опинився на соціальному дні, а хоче розкрити нам очі на те, що поруч така ж людина, як і всі інші!.. "Любовь самого последнего нищего ничем не уступает любви благородного вельможи!"– каже герой іншого твору А. Крима, комедії "Женская логика".
Але, зазвичай, інші почуваються, м'яко кажучи, незручно поруч такої людини, її легше наректи божевільною і триматися подалі, не цікавлячись, що призвело до такого способу життя та пов'язаних з цим вчинків. Для мене ще зі школи – цілком оптимістично налаштованої старшокласниці – формулою людської безвиході, загнаності в глухий кут, стала фраза Мармеладова "...молодой человек, случалось вам... испрашивать денег взаймы безнадежно?.. заранее зная, что из сего ничего не выйдет." (Достоєвський) Як це... гірко (щонайменше!) – свідомо іти на те, що приречене на невдачу... Навіщо це робити?.. Напевне, з відчаю. Точніше, за крок до відчаю!.. Бо це крок людини, що не хоче здаватися! І хай її вчинок неадекватний і викликає подив, зневагу, насмішки частіше за співчуття, але що робити, коли нічого іншого не залишилося?..
Герой трагікомічної історії "Лист Богу" – сільський "божевільний" (з огляду на раціональність щодо деталей листа, якщо відкинути відсутність здорового глузду в самій ідеї, я б не квапилася назвати його не сповна розуму)) Янкель Лемарес, продавець голок для примусів, самотній, нещасний, бо пережив жахливу трагедію – на його очах німці знищили його сім'ю, після чого він рік не розмовляв і перестав відчувати ударів серця, – воно померло... Розуміючи, що самому не вибратися зі злиднів, навіть не відсвяткувати Пейсах, що важливий для нього, насамперед, у відношенні до покійних дружини і дітей, він здоважується просити допомоги (грошей)... і сідає писати лист до Бога... Божевілля?.. "А коли не к кому, коли идти больше некуда!" (Достоєвський).
Лист з незвичною адресою потрапляє до суворого начальника міліції Побойні, який вирішує допомогти старому. Виникають питання: співчуття викликано тим, що у капітана Побойні теж фашисти знищили родину, і чи тоді вчинив би так на його місці той, хто не пройшов через горнило горя? Звичайна людина з Богом у серці, як і Янкель? Адже, якщо відчай – один зі смертних гріхів, то ж чи не є гріхом не помічати людей і не подати руки тим, хто за крок до прірви? Що чекало Лемариса, якби Побойня не допоміг йому? "Сугубо страдать" (Достоєвський)? Страждання очищають душу, а як бути з людським милосердям? Хто більше потребує милостині: той, хто дає її, чи той, хто приймає? Якому б Богові хто не молився, але він один для всіх і отримаємо Його нагороду лиш на підставі добрих справ... Як кажуть поляки: "Ty mnie nie osаdzaj, Bоg zrobi to lepiej" (Не осуджує мене, Бог зробить це краще)...
Чи не вперше висловлююся на тему Бога ( назва оповідання налаштовує), хоча, дуже сповідую "Не взивай намарно ім'я Господа", особливо, в соцмережах, в цій суєті суєт... )) Ніби й правильно все сказала... Та тільки як бути з тим, що Побойня невіруючий?.. Якби ж було все так просто в житті... Іноді поняття "Бог – це совість" не до кожного віруючого застосуєш... Бити чолом поклони легше, ніж витягнути з власної кишені гроші і віддати тому, хто більше їх потребує...
Нічого не скажу нового, якщо зауважу, що будь-який художній твір "відбувся", якщо він заставляє задуматися над вічними загальнолюдськими цінностями. В багатьох театрах впродовж років з успіхом інсценізують це оповідання.
Перечитала також п'єси Анатолія Крима. Читаються легко, разом з тим, глибокі, іронічні, актуальні... Тому багато з них перекладені на інші мови та поставлені не тільки на українських сценах...