Колись (нещодавно?) можливо у сні
Я чув відчайдушні чужі голоси.
Не міг зрозуміти, що кажуть мені,
Фрагментами щось: «збережи і спаси».
Швидка у дорозі (я викликав? нє?)
Чомусь мене пам’ять підводить і тут.
І ґвалт голосів мене боляче б’є:
«Зроби хоча б щось, Пресвятий Робін Гуд!»
Ніяк не прокинутись. Страх. Маячня.
Гучніше лунають неясні слова
І душать мене мов страшенна змія;
Ще трохи - і лусне моя голова…
З глузду напевно з’їжджають ось так…
В кого рушниця висить на стіні —
Той розпізнає у цьому свій знак,
І навздогін за Кобейном… (чи ні?)
І раптом все стихло. Все зникло. І я.
Нічого навколо. Кінець.
Епілог:
«Ну що ж, любі друзі, новина така:
Сьогодні трагічно загинув наш бог.»