Золото сіється з неба-
Осінь тріпоче крильми.
Над плесом зажурені верби
В смарагд задивились води.
Дуби щось таємно шепочуть,
Неначе якусь таїну,
Немов-би повідати хочуть
Якусь чарівну новину.
Аж ось сонця промінь торкнувся
Верхівок дерев і води.
І ліс ніби вмить посміхнувся
І зникли печалі сліди...