( Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша "СХОДИ")
Й висока драбина, і сходи широкі
У кожного є, та не бачимо їх,
У серці й душі теж поселиться спокій,
Й проляже той шлях, що у рідних проліг.
Усі вони там й нас дивляться з Неба,
Й тріпоче в неспокої кожна душа,
За них на землі нам молитися треба,
Бо сходами йшли вони всі в Небеса.
Усі, хто вже там, повернулись додому,
А були, як ми, на землі у гостях,
І, дійсно, туди всі ідуть по одному,
Та й сходи розміщені в різних місцях.
Всі сходами йдуть, та ніхто не вертає,
То легка хода, то буває важка,
Іде ними кожен, куди йде – не знає,
Й зі сходів ступають по своїх стежках.
Усі колись стануть на сходи останні,
Коли по всіх інших зуміють пройти,
Хто стане вночі, ну а хто – на світанні,
Та з них вже ніколи не зможуть зійти.
Ті сходи ведуть в потойбіччя незнане,
Ведуть за межу, де нема вороття,
А рідним лишають душевнії рани,
Ведуть всіх туди, де є вічне життя.
Невидимі сходи, та йти доведеться,
Піти ними в вічність, у інші світи,
А звідти ніхто не вертав й не вернеться,
Тут кожному, Боже, гріхи всі прости.
04.11.2021 р.