Був вересень теплий.
Урок за уроком
Ішли своїм звичним розміреним кроком,
То гамір, то тиші щасливий момент,
І дзвоник, одвічний шкільний диригент:
Аж ось серед дня звідкись чутка взялася
Й миттєво по школі усій розійшлася,
Що всю непотрібну нам літературу
Здадуть за годину на макулатуру.
Ну й що? Хай здають, скільки може лежати?
Роками лежати! І всім заважати.
А так якісь кошти. Я вам скажу більше:
Здадуть й книгосховище – вже веселіше.
Звільнили п’ятьох парубків з фізкультури,
Щоб знесли у двір стопки літератури
В коробках, у в’язках, чи насипом просто –
І от вже гора вище Кримського мосту.
- Алло, слухай, тату, тут справа є дивна.
Лежить купа книг. Може дома потрібна?..
Окей, називаю. Якийсь є Франко.
Васильченко, Маркс – не потрібний ніхто?..
Кобзар.
- Цю візьми. У село завеземо
Бабусі. Що ще?
- Та дивлюсь. Щось знайдемо…
Бокаччо. Стендаль. Етикет. Право. Мова.
Історія Русів. Така гарна, нова.
Грушівський, Субтельний… А ось словники.
Ого, як багато. Усі ящики…
Нічого не треба? Ну добре, давай,
Вже звоник, пора. Щось слабкий урожай…
Був вересень теплий.
В дворі просто неба.
Лежали книжки, ніби так їм і треба.
Чекали. І кіт поруч сонний лежав.
Лиш вітер пожовклі сторінки гортав………..