Біжать роки, старіє наша мати
І скроні вже покрила сивина,
Ночами вже чомусь не може спати
І часто так засмучена вона.
Та все в щоденних клопотах й турботах,
Щоб краще діточкам її жилось,
Хорошу щоб знайшли собі роботу
І щоб усе задумане збулось !
Не треба, не журися, моя мати,
Бери внучат і трішки відпочинь...
Поглянь. які чудові оченята,
І кар,і і неначе неба синь !
До себе мати внуків пригортає,
"Ну як таких хороших не любить !"
Їм щастя і здоров"я лиш бажає
І щоб у мирі з Богом могли жить !
Із ними мати наче молодіє,
І бігає, й сміється як дитя,
І ця любов так сильно серце гріє,
Що сил дає й продовжує життя !
Вітрець осінній стиха повіває,
Згори багряне листячко летить
Із посмішкою мати промовляє :
"Я дякую за цю чудову мить !"
Ганна Горбатюк.