Цілунки-медальйони сипались, як квіти,
Вони вкривали тіло, неначе оксамит,
І їм вдавалось ніжно коханням шепотіти,
Й зуміли ті цілунки мене заполонить.
В блаженстві від цілунків щоразу потопала,
Та зовсім не хотіла із нього виринать,
Лиш поглядом невинно продовження благала,
Хотіла їх на собі постійно відчувать.
Неначе перли, сипав й купав мене в блаженстві,
Й без слів мене ти, любий, чудово розумів,
І сила чародійна була в твоїм шаленстві,
Що подих тамувала й п’янить мене зумів.
П’яніла без вина я від ніжних поцілунків,
Й завів так непомітно в чуттів безмежний рай.
Дурманом оповита від чудо-подарунків,
У пристрасную чашу ти все їх наливай.
Цілунками всипаєш так трепетно і мило,
Тремтіть ще більше стала від дотику твого,
Неначе цвіт кохання блаженство це розкрило,
І з смаком насолоди на нас воно лягло.
Цілунки-медальйони продовжуй сипать, любий,
Я буду їх збирати і пить із них нектар,
В божественних цілунках зіллються наші губи.
Блаженство це сильніше любих на світі чар.
25.10.2021 р.