( Дорогому синочку Віктору в день 30-річчя )
Суботній ранок розбудив мене
Із відчуттями, що колись не знала,
В ту мить відчула щастя неземне:
Я мамою у ту суботу стала.
Почувся плач і сльози на очах,
Дитячий плач кровинки, що носила,
Була і радість й закрадався страх –
Я первістка на світ цей народила.
Маленьке Янголя у пелюшках,
Безсонні ночі цілої родини,
Синочок не у лоні – на руках,
І сині очі, наче намистини.
Роки минали і синочок ріс,
Не оглянулась, як пішов до школи,
Роки, неначе вітер десь відніс,
Та день той не забуду я ніколи.
Ліцей військовий сам собі обрав,
Де був порядок, форма й дисципліна,
Який у ньому мужність гартував,
Й життєвая наука дуже цінна.
А далі ВУЗ і армія була,
Солдатська каша, і наряд, й казарма,
І помах був дорослого крила,
Й щаслива, що було це все недарма.
Робота, і дружина, і дитя,
Пішли в житті вже іншії турботи,
Але рокам немає вороття,
І зазвучали зовсім інші ноти.
Відкрив нову сторінку календар,
І показав сьогодні круглу дату,
Неначе вийшов в мандри на бульвар
Й заграв на нім тридцятую сонату.
Вона, по-особливому, звучить,
І нову пісню доленька співає,
Життя щоразу щось нового вчить,
Й життєвії узори вишиває.
Та це лиш тридцять, це іще не вік,
Життєва мудрість з кожним додається,
Сьогодні ще один додався рік,
Що ювілейно, радісно сміється.
Хай тих років Господь все додає,
І Ангел хай завжди оберігає,
Нехай життя ключем живильним б’є,
Й Пречиста під Покровом хай тримає.
А я молюсь до Господа щодня,
Щоби тримав синочка у опіці,
Й молитимусь усе своє життя,
Щоб додавав йому в усьому міці.
Й так тридцять літ я – мама, він – дитя,
Хоч сам вже тато й син пішов до школи,
Так день за днем летить наше життя,
Яке вже не повернеться ніколи.
19.10.2021 р.