Мой перевод:
Руан
Жанну д’Арк сожгли в Руане.
Мне жаль тебя, Руан! –
Это последние ее слова.
...А свет чадит. И все-таки любимый.
И для него ты как бальзам для ран.
Голубка Жанна, дух неозлобимый, -
"Руан, Руан! Мне жаль тебя, Руан!"
Такую башню сразу замечаешь.
"Красивый город" каждый говорит.
Близ башни площадь. Не пожар там - знаешь,
Руан? Ты видишь? - человек горит!
Ты видишь! И?.. Ты ноздри раздуваешь,
толпишься, от восторга онемел:
как мучится!.. как корчится!.. бывает же…
и стонет, стонет!.. Ты того хотел?
Смертельна боль. Такую муку тело
не вытерпит - оно слабей огня.
Палач стараясь сделал свое дело.
То - он. Руан! Кто заставлял тебя?!
А впрочем, что ж. Всегда так и повсюду.
С Голгофы впечатление Христа:
его распявший воин берет уксус -
и тычет в пересохшие уста.
Вас поздравляю, плачу о вас, люди.
Горю огнем я в вашу темноту.
Спасибо вам за хулы, пересуды,
За наговоры, крики, немоту.
Не вырвусь – стан веревками опутан.
Обугливаюсь в огненном аду.
И все-таки горят со мной и путы,
которыми привязана к столбу.
Прощайте, люди. Кланяйтесь гориллам.
Сгорю в мученьях и воскресну я.
Но знай, Руан, что этим горьким дымом
пропахнет вся история твоя!
Оригинал:
Ліна Костенко. Руан
Жанну д'Арк спалили в Руані.
"Мені шкода тебе, Руане!" —
це останні її слова.
... А світ чадить. А світ уже не білий.
А ти така, хоч прикладай до ран.
Голубко Жанно, дух неозлобілий, —
"Руан, Руан! Шкода тебе, Руан!"
Руан, Руан... Така висока вежа.
Красиве місто, що і говорить.
Руан, Руан, на площі ж не пожежа, —
людину палять, бачиш, як горить?
Ти бачиш, ти! Ти ніздрі роздуваєш,
ти товпишся, ти в захваті закляк:
як мучиться!., і корчиться!., буває ж...
і стогне, стогне!., — а ти ж думав як?
Це боляче. Це тяжко. Це смертельно.
Для цеї муки тіло заслабе.
Ну, кат — це кат, вогонь розвів ретельно.
А хто, Руане, хто примушував тебе?!
А втім, чого ж. Все так, на кожнім кроці.
Останнє в світі враження Христа:
як той жовнір змочив ту губку в оцті
і ткнув її розп'ятому в уста.
Вітаю вас. Оплакую вас, люди.
Горю вогнем у вашу темноту.
Спасибі вам за наклепи й огуди,
за галас ваш і вашу німоту.
Не вирвуся. Прикручена, прикута.
Обвуглююсь у пекло вогняне.
А все-таки горять зі мною й пута,
що до стовпа прив'язують мене.
Прощайте, люди. Кланяйтесь горилам.
Згорю, одмучусь і воскресну я.
Та тільки буде пахнути горілим,
Руан, Руан, твоє, Руан, ім'я!