Над берегом пули летают, восходит под небо туман,
Над берегом пять офицеров и парень один – партизан.
Столетье берёза шумела, и он рядом с нею залёг,
От пули той злой и смертельной кора осыпалась у ног.
Ударит злорадно и люто берёзе в тугое плечо –
И соком густым и багряним , слезою на землю течёт.
А всё же под этой берёзой могильный лопух не пророс,
А всё же свои девятнадцать тот парень с собою понёс.
Подкрались все пять офицеров. Безлюдье. Кора и туман.
И только берёза стояла, как мать , покосившись от ран.
Над берегом кулі горюють, і сходить під небо туман,
Над берегом п’ять офіцерів і хлопець один – партизан.
Століття береза шуміла, і він біля неї заліг,
Від смертної кулі тієї кора опадає до ніг.
Ударить зловісно і люто березі в широке плече –
І соком густим та багряним, сльозою на землю тече.
А все ж біля тої берези могильний лопух не поріс,
А все ж дев’ятнадцяту весну той хлопець з собою поніс.
Підкралося п’ять офіцерів. Безлюддя. Кора і туман.
І тільки береза висока, як мати, схилилась від ран.