Через дику вервечку колишніх знайомств,
Бачу в снах ретроградну до тебе дорогу.
Коливається знову жертовне йо-йо
Прототипів любові, що мруть від знемоги.
Наче вирок жорстокий, куйовдиться щем,
Прикріпивши жагу до мембран мітохондрій.
Надто щирі послання рознесені вщент,
Загубились пророцтва в прострації гордій.
Нівелюється взятий в лапки передзвін,
Мовби винний у всьому моєму стражданні.
Надокучливим криком біжить навздогін,
Відбираючи нишком хвилини прадавні.
Звідкись сили беруться воскреснути враз,
Зледеніння душі розітнувши Гольфстрімом.
Шлях лежить навмання, в гострокутті образ,
Через айсберги днів у призвіллі незримім.
20:12, 08.10.2021 рік.
Зображення: https://scoutlife.org