Чарівна осінь шепітом дібров
Баюкала знесиленую душу.
Вона повільно холодила кров...
І барви літа мусила порушить...
Яскраве листя кинула під ноги,
А павутінням оплітала руки...
Дощами розмивала всі дороги,
Подовжувала час гіркий розлуки...
Я вибачаю їй: зів'ялі квіти,
Троянди, змерзлі пелюстки втрачають...
Та сум, що серце встигнув охопити,
Не вибачаю, ні, не вибачаю...
Я вибачаю: журавлі курличуть,
І теплі дні такі поодинокі...
І птичі зграї, що з собою кличуть...
Не вибачаю: - втрачений мій спокій...
Я вибачаю: небо сіре та без краю,
І що дощі спотворять барви літа...
Та щем на серці - ні, не вибачаю...
І що надія схибилась тендітна,
Не вибачаю, ні, не вибачаю..