Василь Симоненко – Русь
I
З глибин віків і гордо, й величаво
Встає легендами овіяне ім’я.
Минуле — сон, але сліпа змія
Не отруїла доблесті і слави.
То ж не орда завзята і кривава
Нежданно появилася в степах,
Щоб у сплюндрованих і спалених містах
Шуміли оргії і варварські забави.
То встала Русь в кольчузі і шоломі,
Щоб їй стихія покорилась дика,
І вів її у далі невідомі
Син Перуна Олег-владика…
І Візантія снила крізь туман —
Підводив голову народжений титан.
II
Підводив голову народжений титан,
І йшли назустріч вічності і смерті
Нездолані, гарячі і уперті
Дружини непокірливих слов’ян.
Русь не дрімала, стомлена і млява,
Забившися ведмедем у барліг,
Бо відчували грек і печеніг
Відлуння кроків князя Святослава.
Цвіли хоругви руські на Дунаї,
І Доростол навіки записав,
Що мертвий воїн сорому не має.
І ворог знав, підступний і лукавий,
Що витязь тут не здобичі шукав
І війни йшли не тільки ради слави.
III
І війни йшли не тільки ради слави,
Бо іншій все корилося меті —
Меч Святослава прокладав путі
Для мудрості ясної Ярослава.
Коли була Європа в забутті
Та істина у вогнищах палала,
Антична мудрість гордо оживала
В твоїм, о Русь, допитливім житті.
За ясні зорі і за тихі води
Ішли в бої сини твого народу
І гинули, слабіючи від ран.
Але тебе ця кров не зупиняла,
Бо ти й тоді, хай підсвідомо, дбала
За кращу, світлу долю всіх слов’ян.
-----
"Русь" Василь Симоненко
1
Из глубины веков так гордо, величаво
Встаёт легендами покрытая земля.
Ушло былое, но безглазая змея
Не отравила этой доблести и славы.
Ведь не орда зверей с намереньем кровавым
Тогда явилась неожиданно в степях,
Чтоб в разорённых и сожжённых городах
Шумели оргии и варваров забавы.
То встала Русь-земля в кольчуге и шлему,
Чтоб покорилась людям дикая стихия,
И властно вёл её всё дальше через тьму
Перуна сын - Олег, в года ещё глухие.
И Византии смутно снилось сквозь туман:
Вот поднял голову родившийся титан.
2
Вот поднял голову родившийся титан,
И шли вперёд, навстречу вечности и смерти,
Войска, упрямые в той смутной круговерти -
Народы всех непокорившихся славян.
Русь не спала, не истомлённая отравой,
И усыпить её не мог ни зной, ни снег.
Уже предчувствовали грек и печенег
Звук тяжкой поступи дружины Святослава.
Хоругви русские сияли на Дунае,
И Доростол для нас навеки записал:
"Всяк воин честь свою хранит, кто в битве пал".
Враг ведал ясно - враг коварный и лукавый, -
Что не себе добычи витязь здесь искал,
И эти войны шли не только ради славы.
3
И эти войны шли не только ради славы,
Иную цель они должны были найти:
Меч Святослава мощно проложил пути
Для новой мудрости блестящей - Ярослава.
Тогда Европу было некому вести,
Любая истина в огне костров пылала,
Но мудрость древних величаво оживала
В тебе, о Русь, чтоб ты сумела расцвести.
За звёзды ясные, невспененные воды
Шли в бой сыны твои - великого народа -
И много гибли, ослабевшие от ран.
Но эта кровь твоё не задержала дело,
Ведь и тогда ты неосознанно радела
За долю светлую всех братьев, всех славян.