Симоненко Василь – Грудочка землі
Ще в дитинстві я ходив у трави,
В гомінливі, трепетні ліси,
Де дуби мовчали величаво
У краплинах ранньої роси.
Бігла стежка вдалеч і губилась,
А мені у безтурботні дні
Назавжди, навіки полюбились
Ніжні і замріяні пісні.
В них дзвеніло щастя непочате,
Радість невимовна і жива,
Коли їх виводили дівчата,
Як ішли у поле на жнива.
Ті пісні мене найперше вчили
Поважати труд людський і піт,
Шанувать Вітчизну мою милу,
Бо вона одна на цілий світ.
Бо вона одна за всіх нас дбає,
Нам дає і мрії, і слова,
Силою своєю напуває,
Ласкою своєю зігріва.
З нею я ділити завжди буду
Радощі, турботи і жалі,
Бо у мене стукотить у грудях
Грудочка любимої землі.
-------
"Горсточка земли" Василий Симоненко
В детстве уходил я часто в травы,
В шумные, дрожащие леса,
Где дубы молчали величаво,
И ложилась каплями роса.
Шла тропинка вдаль и пропадала,
Беззаботны были эти дни,
И тогда навеки зазвучала
Песня, что навеяли они.
Счастье в ней звенело непочато,
Радостью сверкало от неё;
Пели песню весело девчата,
Идучи на ниву, на жнивьё.
Эта песня первой научила
Уважать труды людей и пот,
Уважать свой край родимый, милый,
Даже если край чужой зовёт.
Родина утешит нас покоем,
Нам подарит грёзы и слова,
Силою своею нас напоит,
Ласкою нас будет согревать.
Только с нею радость нам даётся
Или грусть, чтоб мы ожить могли,
Потому в моей груди так бьётся
Горсточка отеческой земли.