Василь Симоненко – “Чорні від страждання мої ночі…”
Чорні від страждання мої ночі,
Білі від скорботи мої дні
Впали у твої свавільні очі,
Жадібні, глибокі і чудні.
Я тебе не хочу обминути,
Я тебе не смію обійти.
Дай мені губами зачерпнути
Ніжної твоєї доброти.
Диких орд незлічені навали
Розтрощили пращури мої,
Щоб несла ти гордо і зухвало
Груди недоторкані свої.
Щоб горіли маками долоні,
Щоб гуло моє серцебиття,
Щоб в твоєму соромливім лоні
Визрівало завтрашнє життя.
І моє прокляття очманіле
Упаде на тім’я дурням тим,
Хто твоє солодке грішне тіло
Оскверняє помислом гидким.
Стегна твої, брови і рамена,
Шия і вогонь тендітних рук —
Все в тобі прекрасне і священне,
Мамо моїх радощів і мук!
-----
"От страданий ночи почернели..." Василий Симоненко
От страданий ночи почернели,
От тревоги побелели дни,
Лишь бы пламенели твои очи -
Своевольны, глубоки они.
Я ищу тебя на перепутье,
Между нами - хрупкие мосты,
И хочу губами зачерпнуть я
Каплю твоей нежной доброты.
Дикарей бесчисленные орды
Победили пращуры мои,
Чтоб несла ты праведно и гордо
Перси непорочные свои.
Чтоб горели маками ладони,
Трепетало сердце, не тужив,
Чтоб в твоём невинном робком лоне
Вызревала завтрашняя жизнь.
Чтоб моё проклятье полетело,
Падая на темя тем больным,
Кто сейчас твоё младое тело
Оскверняет помыслом дурным.
Твои бёдра, плечи, очи ясны,
Шея и тепло нежнейших рук -
Всё в тебе священно и прекрасно,
Матерь моих радостей и мук!