* * *
Перебирает струны лес сосновый.
И тишина рокочет на басах.
Звенят березы. Вторит эхо слову,
Людьми вчера забытому в лесах.
То старый лирник. Он так много знает.
Его послушать сходятся века.
И как все ни течет, не утекает,
Не все уносит вечности река.
В терновых листьях солнца луч играет,
Кладут ветра смычок на тетиву.
Моих друзей мой голос окликает,
Чужие откликаются: ау!
Вновь тишина. Одно лишь эхо снова
Сквозь день, сквозь миг, сквозь душу, сквозь века.
Перебирает струны лес сосновый
На берегу, где вечности река.
10.09.2021
* * *
Сосновий ліс перебирає струни.
Рокоче тиша на глухих басах.
Бринять берези. І блукають луни,
людьми забуті звечора в лісах.
Це — сивий лірник. Він багато знає
Його послухать сходяться віки.
Усе іде, але не все минає
над берегами вічної ріки.
Світає світ в терновому галуззі.
Кладуть вітри смичок на тятиву.
Десь голос мій шукає моїх друзів,
і хтось чужий кричить мені: ау!
І знову тиша. Лиш блукають луни,
Крізь день, крізь мить, крізь душу, крізь віки.
Сосновий ліс перебирає струни
над берегами вічної ріки...