Оригiнал:
Горіхи дозріли –
тепер і додолу пора
Дощем благодатним
умити із листя утому,
Яке підставляє
змарнілі долоні вітрам,
Бо плоду – від роду до роду –
дорога додому.
Упасть бы на твёрдую землю,
як волоський горіх,
Яку і сам Бог
розкусити не може донині,
Набратися сил
і піднятися ген до зорі,
Де тиша вечірня
тремтить на тонкій павутині.
Крізь віття густе
ще зеленої смуги шосе
Ледь-ледь проступають уже
кровоносні судини.
І білкою осінь руда
шкаралупу гризе,
Аби золотої
дістатися в ній середини.
Дістатися суті, –
по суті, осердя пори
Крутих перемін у природі
і навіть у людях.
Що в зелені цій не втонуло –
достоту згорить.
А там хай вітри роздягають...
І люди не судять.
©Михайло Жайворон, 29 серпня
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Орехи дозрели--
теперь и сорваться пора.
Дождём благодатным
усталость бы снять понемногу
С листвы, той, что тянет
ладони осенним ветрам:
Ведь плоду - от роду до роду -
домой лишь дорога.
Упасть бы на твёрдую землю,
как грецкий орех*,
Который сам Бог
не сумел раскусить и поныне...
Набраться бы сил...
и подняться б суметь до зари,
Где тень предвечерья
на тонкой дрожит паутине.
Сквозь заросли веток,
где зелень ещё нас зовёт,
слегка проступают уже
вены, как паутины,
и белкою рыжая осень
скорлупку грызёт,
чтоб до золотой
всё ж добраться её серцевины.
Добраться б до сути,
по сути - предсердья поры
Крутых перемен и в природе,
а так же и в людях...
Что в зелени не утонуло,
дотла догорит.
А там хоть ветра пусть разденут...
и люди не судят.
* грецкий = волошский орех...
стихи написаны к Ореховому Спасу
Аватар: Живопись/Владимир Куш,
"Эдемский орех"