Девочка из школы возвращалась (Галина Шергова,
Девочка из школы возвращалась,
Шепотом шёл снег над фонарями -
В свете возникавший ниоткуда.
Из окна следил за ней мальчишка,
Много дней следил, не приближаясь,
Не сказавши девочке ни слова.
Но он знал, что девочка с портфелем,
Как и он, - смешная фантазёрка,
Что в её саду живут бизоны,
Вместо лестниц замирают сходни,
А в сенях бесчинствуют норд-осты.
И решил мальчишка, что однажды
Он придёт в фланелевой рубахе
С красным шарфом на калёной шее,
Принесёт ей золота крупицы,
На пшено похожие по виду:
Это он добыл их, по песчинке
Перебравши дно реки Норд-Форка.
Он добудет ей секрет старинный
Лун фарфоровых, всходящих на рассвете,
Привезёт чешуйчатых драконов
И ещё полмира ей добудет.
И однажды он ушёл с вокзала
Или пристани, где мокрые перила,
Как чубук, дымились на рассвете.
Три войны прошёл он и полсвета,
Триста городов и сто ремёсел,
Видел небылицы он и правду,
Пред которой выдумка бледнеет.
Не драконов из китайской сказки,
А в пыли, у ног своих, в Мадриде
Раненные пулями полотна
Видел он, И на него глядели
Смертные еванегельские лики
Ратников бессмертными глазами.
Не искал он золота крупицы
На песчаных отмелях Норд-Форка,
А со дна днепровского в ознобе
Поднимал солдатскими руками
Танки, затонувшие в атаке.
И везде он щедро жил и жадно,
Всё запоминал, во всём рождался,
Постигал пленительность ремёсел –
Только для того, чтоб, возвратившись,
Мог подробно обо всём поведать
Девочке, вернувшейся из школы.
Трижды похороненный воскрес он,
Так как знал, что умереть не может,
Полземли не донеся до встречи…
И однажды он домой вернулся,
Отыскал он адрес и квартиру
Женщины, которая когда-то
Девочкой из школы возвращалась.
Он ей рассказал о том, что видел,
Небылицы рассказал и правду,
Пред которой выдумка бледнеет,
Он сказал, что ей принёс полсвета,
Но она его не понимала –
Были ей смешны и недоступны
Все его мальчишеские бредни.
И тогда к окну он отвернулся,
Отошёл к окну он и подумал :
Неужели зря пропали годы
Смерти, воскрешенья и рожденья,
Неужели он напрасно прожил?
Он смотрел в окно и вдруг увидел –
Девочка из школы возвращалась
(Шепотом шёл снег над фонарями,
В свете возникавший ниоткуда),
И за ней из-за стеклянной двери
Наблюдал мальчишка незнакомый.
И мужчина громко рассмеялся,
Рассмеялся и сказал: - Отлично ! –
Он сказал: - Да здравствует мальчишка,
Что придумал за стеклянной дверью
Целый мир – отважный и подробный,
Ведь однажды он уйдёт с вокзала
Или пристани, где мокрые перила,
Как чубук дымятся на рассвете.
И начнёт он щедро жить и жадно,
Всё запоминать, во всём рождаться,
Постигать пленительность ремёсел
И мечты свирепую науку,
Будет жизнелюбцем на планете –
Значит, будет ей он благодарен!
Если даже он домой вернувшись,
Не найдёт мечты своей заветной,
Пусть он не горюет, потому что
Всё равно ведь снова в переулке
Будет ждать какой-нибудь мальчишка
Девочку, идущую из школы…
ДІВЧИНКА ЗІ ШКОЛИ ПОВЕРТАЛАСЬ (вільний перекллад П.Голубкова)
Дівчинка зі школи поверталась,
Пошепки йшов сніг над ліхтарями -
В світлі виникав немов нізвідки.
А з вікна спостерігав хлопчисько,
Стежив, не наблизившись ні разу,
Не сказавши дівчинці ні слова.
Але знав, що дівчинка з портфелем,
Як і він, - смішлива фантазерка,
Що в її саду живуть бізони,
Замість сходів завмирають сходні,
А в сінях безчинствують норд-ости.
Вирішив хлопчисько, що колись він
Вийде у фланелевій сорочці
З алим шарфом на гарячій шиї,
Принесе їй золота крупиці,
На пшоно хоча на вигляд схожі:
Він добув крупиці, по піщинці
Перебравши дно ріки Норд-Форку.
Він секрет добуде старовинний
Зорь фарфорових, що сходять на світанку,
Привезе лускатих їй драконів
І півсвіту ще він їй добуде.
І колись він все ж пішов з вокзалу
Або пристані, де мокрі всі перила,
Як чубук, диміли на світанку.
Три війни пройшов він і півсвіту,
Триста міст і майже сто ремесел,
Бачив небилиці він і правду,
Перед нею вигадка бо блідне.
Не драконів з казочок китайських,
А в пилу, слідів своїх, в Мадриді
Кулями поранені полотна
Бачив він, Й дивилися на нього
Смертні, хоч Єванегельскі всі лики
Ратніков безсмертними очима.
Не шукав він золота крупиці
На піщаних мілинах Норд-Форку,
А з Дніпра дна, ніби в лихоманці,
Піднімав солдатськими руками
Танки, затонулі при атаці.
Жадібно і щедро жив він всюди,
Все запам'ятав, всього торкнувся,
Осягав чарівність всіх ремесел -
Тільки для того, щоб, повернувшись,
Міг про все розповісти детально
Дівчинці, яка прийшла зі школи.
Тричі, вже похований, воскрес він,
Знав бо, що померти він не може,
Не донесши півземлі на зустрічі...
І додому все ж він повернувся,
! знайшов адресу, і квартиру
Жінки, що колись у цьому місті
В дівчинках зі школи поверталась.
Він їй розповів про те, що бачив,
Небилиці розповів і правду,
Перед нею вигадка бо блідне,
Він сказав, що їй приніс півсвіту,
А вона його не розуміла -
Їй були смішні і недоступні
Всі його хлоп'ячі брудні.
І тоді він до вікна вернувся,
Підійшов до до нього і подумав:
Та невже даремні були роки
Смерті, воскресіння і явління,
І невже життя прожив він марно?
У вікно дивився і побачив -
Дівчинка зі школи поверталась
(Пошепки йшов сніг над ліхтарями,
В світлі виникавший, як нізвідки),
І за нею крізь скляні ці двері
Стежив знов хлопчисько незнайомий.
Чоловік аж вголос розсміявся,
Розсміявся і сказав: - Це добре! -
Він подумав: - Хай живе хлопчисько,
За скляними що відкрив дверима
Цілий світ - відважний і докладний,
Адже він колись піде з вокзалу
Або пристані, де мокрі всі перила,
Як чубук, димить що на світанку.
Жадібно почне і щедро жити,
Пам'ятати все, з усім дружити,
Опановувати сто ремесел,
Люту та чарівну мрій науку,
Буде жизнелюбцем на планеті -
Значить, буде їй також він вдячний!
Якщо він, додому повернувшись,
Не знайде ту мрію, заповітну,
Нехай він не журиться надалі,
Адже все одно колись в провулку
Знову десь чекатиме хлопчисько
Дівчинку якусь, що йде зі школи...