***

По хвилях срібло розкидає теплий вітер
В долонях нам несе морської піни пригорщ
Із далеку він певно берег цей примітив
І під скалою хоче просто відпочити
Розбудить сонного старого зовсім в’яза
Який в скалу корінням вічним проростає
І певно  нас окликне тихо , невиразно
А в надвечір’ї  крик його мабуть розтане