Андрей Малышко Сын

 
Когда мы устанем средь звёздных громадин
И ноша нам станет  чужой, непосильной,
Тогда нас потянет к родительской хате,
Что с детства давала желанья и крылья.

Подайте же, мама, цветок тот, что  вьётся,
Ведь космоса гладь без него разорвётся.

Подайте же, мама, хлеб  утром пригожим,
Ведь жить  без него  и  дышать мы не можем.



Син
А коли натомимось небо верстати
По зодіаках і небосхилах,
Тоді нас потягне до тої хати,
Що змалку давала благання й крила.

Дайте, мамо, цвіту, що вусом в’ється,
Бо без нього космос  тісним здається.

Дайте, мамо, хліба світанком гожим,
Бо без нього дихати й жити не можна.