Мара Белчева
Над Єрихоном спека навісна –
тож лілій свіжість знищила вона;
в руках із ними випало вмирати.
тій, що єдина в світі Божа мати,
Її труну апостоли були
безмовно в путь останню понесли
повз вулиці, майдани і дороги,
за сельбище до цвинтаря старого.
Багато хто святим останкам славу
віддав, лишивши повсякденні справи,
з поклоном тій, що народила Бога...
Ось на шляху висока синагога,
спинивсь первосвященник на межі:
«Родила лжу – й померла теж в олжі!»
З прокляттями рука його злетіла
аж тут одразу наче скам’яніла.
Зненацька мову відняло йому.
Це напоумив Божий перст юрму:
клятьбу святої тут юрма почула
і кривдника лихого оминула.
(перекалад з болгарської – Любов Цай)
***
Мара Белчева
Над Ерихона лъхна летен зной;
живота зе на лилиите той;
с тях майката на тоз що на Голгота
умря, – зе тихо сбогом от живота.
Апостолите нейния ковчег
понесоха безмълвно там далек,
през улици и стъгди и пазари,
отвън града на гробищата стари.
И не един останките свети
последува, оставил суети,
в скръб за честта на майката на Бога…
Пред тъмната висока синагога
първосвещеник шествието спря:
«Роди лъжата – и в лъжа умря!»
И дигна той с проклятье и закана
ръка. Но тя вмъртвена тъй остана,
и поразен езикът онемя.
В туй Божий пръст народа проумя –
над тоз що Бога в майката проклина.
И шествието глухо го отмина.