От зноя истлевает вся трава,
Как будто осень заглянула в очи…
Душа зовёт бессильно: «Где ты, Отче?!»
Мечтая отстоять свои права,
Чтоб крылья для полёта обрести,
Забыв зеркал пустую иллюзорность.
Мир задохнулся, слабая покорность
Мамоны грех заслуженно нести.
Вокруг лишь комариная возня –
Оазис глаза не увидит чуда…
Ах, задержать бы мстительности худо!
За общий грех расплата нам дана…
Душевный оправдательный сигнал
Не достигает Господа, как прежде.
Но Он услышит–теплится надежда –
Ведь наш Отец – Начало всех Начал!
29.07.2021
Маргарита Метелецкая
http://stihi.ru/2021/07/29/3772
Від спеки порохнявіє трава -
То Осінь мляво заглядає в вічі...
Уява безпорадна - Бога кличе...
Душа - свої виборює права,
Щоб крила ладувати у політ,
Забувши про оманливість свічада...
Довкола - все заблукане...Світ - вчадів,
Прийнявши у серця мамони гніт...
Довкола - комашина метушня -
Оазис ока не загледить дива...
І не гальмує скрізь буденність мстива -
За спільний гріх - і присуд, і платня...
Вибачлива мелодія душі -
Господнього вже не сягає вуха...
Але надіюсь й вірю - все ж послуха,
Бо Він - для всіх заблуканих - РУШІЙ!