Мара Белчева
Над заспаним селом нестримно
час вічний капотить.
І жодна зірочка не блимне
мені в цю зимну мить.
Встаю і знов лягаю, терпну,
зі свіч стікає віск –
в мені весь час пала нестерпно
очей гарячих блиск.
Його сльозами не згасити,
і навіть уві сні
пильнує душу цілковито –
й горять вуста мені!
(Переклад з болгарської – Любов Цай)
***
Мара Белчева
Студени капят часовете
в заспалото село.
Нито една звезда не свети
над моето легло.
Аз ставам, лягам, в огън тръпна,
гася и паля свещ –
гори ме вечно, неотстъпно,
все погледа горещ.
Не гасне в сълзите, не спира
наяве, а в сънят
над мене бди, във мен се взира
и устни в сън горят!