Мара Белчева
Сиплеться потроху білий сніг…
В білій вечоровій тишині
повернули й линули за ріг,
продзвенівши, сани навісні.
Звідкись крик; він полохливо стих,
лиш луною відзвуки сумні…
І дзвіночки, наче срібний сміх,
вибухнули й змовкли вдалині.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Мара Белчева
Сипе се полека мекий сняг…
В бялата вечерна тишина
иззвънтя, отмина и зави
там зад моста бързата шейна.
Някой викна; глух се отзова
някъде насреща сепнат ек…
И звънците, като сребрен смях,
счуха се и млъкнаха далек.