Мара Белчева
Як сумно-сумно осінь виграва,
журливо листя-клавіші торкає,
дерева хилять мокре віття долу
і крапель-сліз річки течуть зі стріх –
то наче звук цимбал до пісні тої,
що тягне щем… І під її слова
тополі, мов аскети, – ціла зграя, –
то виють, вигинаються навколо,
підводяться – і знов закрутить їх
танок нестямний осені сумної.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Мара Белчева
Как меланхолно свири есента
по осланените листа-клавиши,
и дървесата мокри вейки свеждат
и капките от стрехите текът
като цимбални звуци в тая песен
тъй монотонна… И под песента
тополите – цял ред – като дервиши
и вият се и кършат и навеждат,
изправят се и пак се завъртят,
подзели своя танец унесвесен.