"Фрося"
Я чотирнадцять років мав, а Фрося
Була, як вишня, пишна чепурна.
З-під брів її дивилася весна:
Таке зелене сяйво в світ лилося.
Від лоба одведе мені волосся -
Аж серце наче в небо порина!
I довго стежить за малим вона,
Бо й справді все в хлоп'яті підвелося,
Тремтить, летить... А потім тихо так:
- Ой, хлопчику, коли б ти швидше вирiс!
- Та що тоді?.. — Хлопчак і є хлопчак!..
Найперша чарівна дівоча щирість!
Дивись, я виріс, Фросю! Де ж ти є?
З ким ділиш сяйво лагідне своє?
"Мандрiвники". Сонети. 1965 р.