"ДОДОМУ"
Ой довго, довго плив матрос додому
Крізь незлічимі чорноморські милі -
Аж виплакала мати очі милі,
Тиняючись по берегу крутому.
Дбайливі, дужі, позабувши втому,
Допомагали морякові хвилі,
I вказували зойком чайки білі
Найліпшую дорогу молодому.
Ось люба пристань... Чом же славні друзi
Схилилися над матросеньком у тузі,
Ще й безкозирки познімали чорні?..
Отут він бився, тут любив колись-то -
I от приплив у рідне серцю місто.
Воно ж його навіки і пригорне.
"Мандрiвники". Сонети. 1965 р.