"БРАТОК"
Ще Чорного моря не чути, а хлопцям почулося: кличе.
I легіт послало назустріч, і чайку жбурнуло в блакить.
Став крок піхотинської лави зненацька гучніше і швидше.
І вже ні пилюка, ні втома не можуть його зупинить.
Чому ж вояки посмутились, чому похмурніли обличчя?
Кістяк у смугастих шматочках побачили - й серце на мить
Застигло... Браток непокірний виконує воїнський звичай:
Чекає своїх та у полі, з гвинтівкою поруч, лежить.
Ось голос підвівсь командира - й ген-ген у світах віддалося:
- Рівняння на славу безсмертну! - й рiвнялись бійці на матроса,
На славу його, найдорожчу з усіх неконаючих слав.
I рушила далі піхота, і, відданий місту морському,
Здавалося, з нею звитяжець в огонь поспішав, як додому:
Життям захищав Севастополь, а смертю його визволяв.
"Мандрiвники". Сонети. 1965 р.