"МАТЕРI"
Невже ж то я не житиму ніколи
У тім раю, де Ворскла гомін тче,
Де голуби сідають на плече,
Де навіть ніженьку й будяк не коле,
Де дід неначе лан широкополий
Несе на голові, коли пече,
Де сонечко цілує боляче
Та пригорта до себе рідне поле?
З матусенькою всесвіт ніби вмер.
Моє життя - на цвинтарі тепер,
У домовині - щастя ясночоле.
Ще землю рию, рию в чужині -
Як для мерця... Ой, хто б сказав мені,
Невже ж то я не житиму ніколи?
"Мандрiвники". Сонети. 1965 р.