"КОБЗАР"
Навколішки впала і молиться церква стара
За всіх, що конають, за всіх, що горять на майдані,
Та вже і не чує, як думи співає останні
Кобзар той Василь, що уперше на кобзi не гра.
Підвівсь над мерцями співець, як над степом гора,
Великий і грізний у пломеню й диму гойданні:
- Брати мої й сестри, пісні мого серця жадані,
Вам жити та й жити, бо воля повік не згора...
Даремне, що раптом фашисти звели автомати,-
Почав "Ревуть-стогнуть" нащадок Тарасів спiвати!
Від співу страшного пішла по Вкраїні луна.
Степами, гаями, ярами, на милі і милі
Ген-ген покотились кремезні такі гори-хвилі...
То море чи люди? Чи помста? Усюди-вона!