Мой перевод:
Я ж тебя вырезал, боже,
из такого смуглого дерева!
Я ж вороненым перышком усы тебе рисовал!
Бусы до самого пояса на шею тебе повесил я!
Жену свою самую сладкую на ночь дарил-отдавал!
Я же в священный бубен каждое утро бил тебе!
Я ж не вырезывал бога ни из каких других дров!
Я ж тебе в ноздри сережку!
Чтоб не светил пупОм ты мне,
Я ж золотые бусины отсюда вот отпорол!
Я ж тебе – зуб акулы, рога-корону марала!
Я же просил тебя, боже, чтоб защитил мой чум!
Земли враги забрали… Дети поумирали…
Я же просил! Слова мои были тебе что шум?
Кровью моей загустели зори мои кедровые.
Ветер моей свободы плюнул мне просто в лицо.
Ты думал, если тунгусы, то будем на все готовы мы,
все выдержим, горемычные, простим тебе, боже, все?!
Я же готов был валяться в ногах у тебя часами,
ты же отдАл мою землю на поруганье врагам!
Может, ничком зря падают люди перед богами?
Может, хотя бы изредка надо богов бить нам?
Может, изредка стоит бросать нам их в жаркое пламя?
Где ж мои земли… дети?.. В чуме жена разве ждет?
Кровью оленя лучшего я ж тебе губы мазал!
Это твоя благодарность?!
Так вот тебе, вот тебе, вот!!!
Оригинал:
Ліна Костенко – Тунгуський бог
Я ж тебе вистругав, боже,
З такого смаглявого дерева!
Я ж вороною пір’їнкою вуса тобі малював!
Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева!
Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував!
Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон!
Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров!
Я ж тобі в ніздрі сережку!
Щоб ти не світив мені пупом,
Я ж золоті пацьорки звідси ось відпоров!
Я ж тобі — зуб акули! Я ж тобі — роги марала!
Я ж просив тебе, боже, щоб ти захистив мій чум!
Землі мої віднято… Діти мої повмирали…
Я ж просив тебе, боже. Ти мене, боже, не чув?
Зорі мої кедрові кров’ю моєю нагусли.
Вітер моєї свободи плюнув мені в лице.
Ти думав, як ми нещасні, ти думав, як ми тунгуси,
То ми вже до всього звикли, то видержим вже і це?!
Я ж був ладен валятись тебе тут під ногами,
а ти віддав мою землю на глум моїх ворогів!
Може, клячать даремно люди перед богами?
Може, іноді треба бити своїх богів?
Може, іноді варто кидати їх у полум’я?
Де ж мої землі… і діти… і найсолодша жона?
Я ж тобі губи мазав кров’ю найкращого оленя!
А ти мені так віддячив?!
Так на ж тобі, на тобі, на!!!